Конкурс "Пізнаємо Європу"

Як Україна Європу врятувала

Був чудовий весняний ранок. Лагідний вітерець пошепки розмовляв із зеленими листочками дерев, які вже прокинулись від важкого довгого зимового сну. Пташки голосно співали своїх нових, принесених з теплих країн, пісень. Сонечко простягало до землі тепле проміннячко, зігріваючи повітря справжнім весняним теплом. Із землі почали витикатися перші квіточки, яким раділи люди. Вони були щасливі від того, що зима, нарешті, покинула творити свої люті капості й пішла геть. Ранок був дійсно чарівним.

Саме того весняного ранку прокинулась Європа, і подивившись на себе в дзеркало, не відчула того задоволення, яке пестило і ніжило її раніше. На її обличчі з’явились важкі глибокі зморшки, щоки, що були завжди рожеві, стали майже впалими, очі Європи завжди випромінювали живі вогники, але зараз в них не було тих життєдайних веселих променів. Вона зрозуміла, що стає старішою. І замислилася Європа над тим, що ж стало тому причиною. Чому їй так погано? Як повернути їй молодість і красу? І стала вона думати думу тяжкую. По-перше, зріст чисельності населення, глобальне змінення клімату, хиже знищення біоресурсів та варварське забруднення оточуючого природного середовища призводять до тотального подорожчання екологічно чистих продуктів харчування. По-друге, Європа помітила, що вона споживає не лише погані продукти, а ще й п’є забруднену прісну воду. Все це помітно відбилося на її самопочутті останнім часом. Вона почувалася не лише фізично нездоровою, а й морально.

Європа зрозуміла, що треба щось робити. Потрібно діяти негайно, адже кожного дня становище погіршуватиметься. Вона взяла останні газети, що вже встигли рознести сьогодні вранці, перечитала всі статті, які розміщувалися в пресі, але жодної ідеї в неї не виникло. Не було в газетах нічого, що б її схвилювало, або наштовхнуло на якусь розумну ідею. І раптом вона побачила пульт від телевізору, який ще вчора, засинаючи, поклала на маленький журнальний столик, що знаходився біля широкого різьбленого ліжка, де Європа любила поніжитися, проводячи довгі зимові ночі. Вона швидко взяла його і, натиснувши на кнопку, вирішила подивитися останні новини. По телебаченню розповідали про те, як все гарно відбувається в світі, про танкери з нафтою, про повсякденне життя людей. Але ось почали розповідати про країну, в якій є родючі землі, на яких вирощують екологічно чисті сільськогосподарські продукти. В цій загадковій країні є й величезні запаси прісної води, яка, за оцінками багатьох експертів, у найближче десятиліття цінуватиметься дорожче за нафту. Європа дивилася передачу, намагаючись не пропустити жодного маленького слова, жодного кадру про Диво-країну. На душі у неї ставало дедалі легше.

Ось ця жива сила, яка врятує мене від вірної загибелі,  – зраділа Європа.

Їй захотілося жити й співати, нарешті, вона знайшла такий необхідний порятунок, який ще нещодавно здавався їй неможливим. Європа з радістю готова була відкрити свої східні кордони для промислової та сільськогосподарської продукції, громадян тієї країни, але у репортажі жодного слова не було сказано про її назву.

Європа спішно почала готувати важку валізу, в яку запакувала найнеобхідніші речі, що потрібні були їй у довгих пошуках загадкової східної країни. Чому вона вирішила, що це саме одна із східних країн? Все дуже просто! Всі інші її кордони були вже відкриті, а східні ще залишалися під семи замками. Отже, попереду чекала хвилююча та захоплююча подорож на схід.

Запакувавши валізу, Європа спустилась широкими білими сходами аж до самих парадних дверей. Біля порогу розкішного будинку вже зачекався Мерседес останньої моделі, який теж був осліплюючого білого кольору. Європа зручно вмостилася на водійському сидінні, обтягнутому білою шкірою. Вона давно мала водійське посвідчення і вправно могла водити автомобілі різних марок, але для своєї подорожі вибрала саме цю шикарну машину. Повернувши ключ у замку запалення, Європа рішуче залишила свої володіння і виїхала на вже знайомий, але цього разу такий непередбачуваний та сповнений надії шлях, що вів на схід.

Їхала Європа, їхала все далі й далі. Нічого не відбувалося за віконцем «білої ластівки», яка летіла добре відомими дорогами. А ось і Франція, величний Париж! Ось і Ейфелева вежа, що височить над містом, немов могутній велетень, спостерігаючи повсякденне життя французів, які копирсаються десь там, внизу. І здаються йому вони маленькими комахами, а машини схожі на мініатюрні дитячі іграшки. Рух в цьому місті не припиняється навіть вночі. Але це зовсім не схвилювало Європу. Вона впевнено продовжувала свій шлях, їй здавалося, що чим швидше вона їхатиме, тим швидше побачить «країну мрій».

Але що це?! На вітрині одного паризького магазину Європа побачила червоні ягідки, яких ще ніколи не бачила. Вона негайно зупинила машину. На вивісці було написано великими літерами «Мелітопольська черешня».

–  Тож, дивні червоні ягідки на вітрині називаються черешнею, як же вони схожі на вишню, – почала аналізувати Європа. – А чи можна скуштувати ваші диво-ягоди? – звернулась вона до продавчині, яка здалася їй не схожою на всіх європейських людей. Вона була дуже вродливою молодою чорнобровою дівчиною.

–  Звичайно, тітонько, скуштуйте будь-яку, адже всі вони вирощені в досвідному господарстві «Мелітопольське». У цьому садівничому господарстві з 1700 га половину займають сади. За площею плодових насаджень «Мелітопольське» не має рівних не лише в країні, а й в Європі. А ще в Мелітополі є Інститут зрошуваного садівництва, в якому виводять різні сорти черешні, – розповіла дівчина з дивним акцентом.

–  Що ж це за країна, в якій росте таке маленьке соковите диво? – запитала Європа відправляючи ягідку до свого акуратного маленького ротику. І раптом сталося диво, надкусивши ягідку, вона отримала таку соковиту насолоду, що забула про все на світі. Їй здалося, що вона знову відчула прилив молодої енергії в своїх жилах. Цей маленький вибух соковитості зовсім не був схожим на вишню, він був набагато солодшим та приємнішим на смак. Європа аж очі заплющила від насолоди.

–  Ця країна, тітонько, називається Україною, а Мелітополь розташований в Запорізькій області – славному козацькому краї. Такої соковитої і смачної черешні ви не знайдете в жодній країні на Землі, – з гордістю промовила продавчиня.

В жодній точці земної кулі Європа не куштувала нічого схожого на цю маленьку червону ягідку. Ця дивна ягідка настільки здивувала її, що зараз Європа не могла думати ні про що інше, крім того, що її «країна мрії», «країна порятунку» і є Україною, адже лише там могли вирощувати такі дивні молодильні ягоди, котрі знову нададуть молодої сили.

 Придбавши собі два кілограми черешні в дорогу, Європа продовжила свій шлях, але тепер вона точно знала, що десь на сході є чудова дивна країна, що принесе їй порятунок від старіння, і ця країна має наймилозвучнішу назву в світі – Україна. Зараз Європа мала уявлення про пункт свого призначення, і завданням номер один для неї стало досягнення тієї життєдайної та рятівної для неї країни.

З радісним та піднесеним настроєм мчала господарка білосніжного Мерседесу рівнесенькими автошляхами прямісінько до «країни мрій». Перебуваючи під впливом власних приємних роздумів, вона не помітила, що автомобіль вже встиг досягти омріяних східних кордонів.

Європа заспішила вийти з машини. Її вразив той краєвид, що відкривався зразу за кордоном. Блакитна змійка тутешньої неширокої річечки звивалася, розрізаючи безмежні поля золотавої пшениці. Обабіч дороги простягалося зелене обрамлення лісосмуг, яке складалося переважно з високих та струнких тополь. А між узбіччям та лісосмугами майоріли різнобарвними кольорами справжні польові квіти, серед яких вирізнялися червоні дикі маки. Здавалося, що там, за межами умовних кордонів, навіть повітря чистіше і дихати ним набагато приємніше.

На зустріч Європі йшла молоденька чорнява дівчина, вдягнена у майстерно зробленою своїми руками вишиванку, на якій помітні були чорні та червоні кольори. В руках вона несла запашний, ще теплий каравай, наче хтось попередив її про приїзд незнайомки.

     –  Добридень, пані Європо! За нашою українською традицією відвідайте, будь ласка, цей рум’яний, щойно спечений особисто для вас каравай, – звернулася до Європи дівчина співучою мовою та простягла їй хліб і сіль на рушнику, який також був вишитий в тон сорочці червоними та чорними нитками.

–  Добридень і тобі, дівчино! Звідки ти дізналася моє ім’я та про те, що я їду до свого східного кордону у справах? А тебе ж як звати?  – запитала Європа, але сама здивувалася від того, скільки запитань виникло у неї до молоденької співрозмовниці. Вона відломила шматочок караваю і, умочивши його в сіль, скуштувала. Цей шматочок свіжого хліба здавався їй дуже смачним.  “Навіть, у найвідоміших пекарів Європи ніколи не виходив такий духмяний та пухкий хліб”,  – подумки відмітила Європа.

–  Давайте будемо послідовними,  – сказала дівчина, віддаючи каравай своїй гості, – я рада вітати вас на нашій рідній українській землі. Звати мене Україною. Існує давня легенда про походження української землі. Якщо ви хочете, то я зараз залюбки розповім вам її, – запропонувала Україна, побачивши вогник зацікавленості в очах своєї гості.

– Люба моя Україно, все, що я бачу і чую на цій гостинній землі для мене нове й цікаве! Звичайно я хочу більше дізнатися про твою славну землю та про народ, який мешкає на території цієї держави, – промовила Європа, зрадівши, що господарка розуміє її без слів, адже приємно поговорити з такою розумною та спостережливою дівчиною, яка відразу ж сподобалась гості з Заходу.

– То ж слухайте, шановна пані, мою оповідь. Колись Господь Бог ділив землю. Усі народи стали в чергу і кожний тягнув свій жеребок. Кому яка земля доставалася, туди й шли вони її освоювати. Не прийшли за землею лише українці. Бог запитав їх: “А чому ви не прийшли за землею?” “Ми молилися”, – відповіли вони. Відповідь сподобалася Богові, і він віддав українцям найкращу землю, яку залишив собі. Тією землею була Україна.

– Яка красива легенда! – замріяно відказала Європа.

– Це лише легенда, але в ній прихований глибокий сенс. Наші далекі предки вкладали в це слово такий зміст: “земля, вкраяна, виділена і наділена їм Богом”. Моя країна – єдине місце на Землі, де чорноземна смуга сягає 500 км завширшки. Для неї характерні сприятливі природничо-кліматичні умови, багата мережа рік, озер, ставків, степи, гори, багатий рослинний і тваринний світ, наявність корисних копалин. Ось така багата і чарівна наша українська земля, – зазначила Україна, все більше привертаючи увагу Європи.

– Так, все це дуже цікаво та романтично. Тепер мені зрозуміло, чому твоя земля є найкращою в світі, – сказала вона. І тепер Європі здавалося, що кожний шматочок української землі має свою загадкову легенду, не кажучи вже про народ, який оселився на цих родючих землях. – Цікаво, а народ, який мешкає тут, теж має свою дивовижну історію? Розкажи, будь ласка, й про це, Україно! Ти так цікаво розповідаєш, що мені хотілося б слухати  й слухати тебе, адже кожен кущик, кожна маленька пилинка на довгих степових дорогах має свою таємницю?!

  – Добре, тоді слухайте далі. Мій народ – українці, корінні мешканці своєї країни, адже наші предки мешкали тут з незапам’ятних часів. Та український народ, як й інші, існував не завжди. Він створювався протягом багатьох тисяч років із того населення, що проживало на території нашої країни. Українці горді з того, що наша земля є прадавньою батьківщиною для всіх тих народів, яких називають індоєвропейськими (українці, англійці, індійці, німці та ще дуже багато інших). Навіть тепер у їхніх мовах є схожість. Наприклад, українці говорять: матір, брат, вода, два…

– Дійсно, а німці говорять: муттер, брудтер, ватер, цвай, – підтримала Україну Європа, дивуючись такому збігу слів у мовах.

– А індійці кажуть: матар, брахтар, уда, двау, – зауважила дівчина. – Отже, із степів на північ від Чорного та Азовського морів тисячі років тому наші спільні предки арії (орії) розселилися в різні сторони. Ті, хто пішов на північ і захід, заселили вашу, Європо, територію. Ті ж, хто пішов на південь, - оселилися в Ірані та Індії.

– А куди ж пішли предки українців? – здивувалася Європа.

– А нікуди! Українці – це нащадки тих оріїв, які нікуди не переселилися, а залишилися в своїй країні, як жили тут тисячі років тому, так тут живуть і досі. Назва “арії-орії” означає “благодійні люди”. Вона пов’язана ще й з тим, що орії одні з перших почали орати землю. А наша країна славиться найбільшою у світі кількістю найкращих родючих чорноземів. Орії першими приручили коней, випасали у степах величезні стада коней і овець. Ось така історія у нашого народу!

– Адже виходить, що благородні орії є безпосередніми предками слов’ян?! – промовила гостя, дивуючись таким глибоким знанням історії дівчини на ім’я Україна.

– Назва “слов’яни” походить від “слова”. Тобто “слов’яни” – це ті люди, які розмовляють словами, зрозумілою мовою. Слов’яни становлять значну частину індоєвропейських народів. До слов’янських народів належать українці, росіяни, білоруси, поляки, словаки, чехи, хорвати, словенці, серби, болгари та інші. Наша земля є прабатьківщиною слов’ян. Спочатку всі вони жили на землях від річки Вісла та Карпатських гір на заході і аж до Дніпра на сході. Майже дві тисячі років тому певна частина з них або залишилася на місці, або почала розселятися на схід, дехто розселився на захід, дехто – на південь. Так утворилися три великих групи слов’янських народів – східні, західні і південні. Українці разом з росіянами і білорусами є східними слов’янами. Бачите, дорога моя госте, скільки у нас з вами спільного?

– Виходячи з твоєї дуже змістовної оповіді, у нас і предки спільні, й життя пішло з цієї родючої прадавньої землі. Отже, не даремно я витрачала свій час і сили, направляючись до тебе, квітуча Україно! І все ж таки скажи, моя люба дівчинко, звідки ти дізналася про мій візит?

– А про ваші справи я знаю з новин, – продовжила розповідь дівчина, повернувшись до попередньої розмови. – Їх створюють наші журналісти, яких в Європі дуже багато. Вони слідкують за останніми подіями на Заході і передають мені по всесвітній мережі Інтернет кожні пів години, тому дізнатися про ваш візит до мене було зовсім не складно. І про ваші справи я теж знаю завдяки моїм репортерам. До мене дійшла інформація, що останнім часом ви, пані Європо, почуваєтеся дуже кепсько, ось і зморшки на вашому обличчі кажуть про це. А причиною вашого стану є неправильне харчування та екологічні катастрофи, кількість яких помітно збільшилась. А ще, моя люба пані, я знаю, що до мене ви приїхали за допомогою, яка є терміновою у вашому стані. Що ж, я вже добре обміркувала весь стан ваших справ і вирішила відвезти вас до народючишого та екологічно найчистішого куточку моєї країни. Ми негайно вирушаємо до Мелітополя, в якому, до речі, вирощена та черешня, що лежить у вашому Мерседесі. Отже, вирушаймо!

Європа була приголомшена щойно почутими новинами Вона не очікувала, що так швидко потрапить до «країни мрій» та що це молоденьке дівча і є її порятунком від старіння. Європі було дивно, що така молода країна була набагато більше обізнана у справах зовнішньої політики, наскільки наполегливо працює її служба інформації, як вміло вона використовує Інтернет для спілкування із своїми агентами. Тільки зараз Європа помітила невеличкий дипломатик, який Україна не випускала із своїх тендітних рученят. То був засіб, за допомогою якого вона була завжди в курсі останніх найсвіжіших новин, – ноутбук.

Загалом Європа була задоволена результатами довгої подорожі, але те, що було попереду продовжувало хвилювати її свідомість. Запропонувавши Україні переднє пасажирське сидіння, гостя всілася за кермо надійного зручного авто. Подорож триває. Тепер за бічним віконцем білого Мерседесу чергувалися безкраї поля пшениці та жита, але найдивовижнішими з усіх рослин були соняшники. Вони з надією повертали свої голівки до яскравого сонечка, здавалося, що вони хочуть поглинути всю його величезну енергію, зігрітися всім його щедрим теплим проміннячком.

 – Які чудові рослини! – першою перервала гул мотору автомобіля Європа. – Здається, що безмежне поле випромінює безмежну енергію, сонячне сяйво, адже квіточки так схожі на мільйони маленьких сонечок, але не на небі, а на землі.

–  Так, я згодна з вами, пані Європо! Кожна квіточка – це маленький шматочок сонця, тому й звуться ці рослини соняшниками. Їх вирощуванням займається Всеукраїнський науковий інститут селекції (ВНІС). Цей інститут спеціалізується на розробці наукоємних технологій селекції сільськогосподарських культур, що базуються на новітніх винаходах, 50 з яких підтверджено авторськими свідоцтвами. Гарний щорічний врожай соняшників забезпечує населення найкращою запашною олією та майонезом, які використовуються в найсмачнішій та відомій у всьому світі українській кухні, що славиться з давніх давен. На полях нашої країни вирощується не лише соняшник, а ще й кукурудза, цукрові та кормові буряки, озима пшениця, ярий ріпак та інші культури.

Чим далі заглиблювався білий Мерседес у володіння України, тим більше вражала Європу ця чудодійна родюча земля з її засіяними безмежними полями, блакитними чистими й прозорими ріками, солоними морями, глибокими озерами, зеленими лісами, високими засніженими  хребтами гір.

   Подорож Європи тривала. Україна намагалася розповісти якомога більше про свою країну, про її героїчну та унікальну історію. Її  гостя з розумінням і зацікавленням вислуховувала всі чудові історії та легенди про цю чарівну українську землю. Дорогою дівчина також познайомила Європу з історією запорізького козацтва, яке є атрибутом тієї місцевості, куди направлялися жінки. Європа із розумінням та зацікавленістю слухала про козаків, які спочатку займалися промислами, а також під керівництвом землевласників почали виконувати прикордонні функції, споруджуючи укріплення. Україна продовжувала розповідати про те, що Запорозька Січ була військово-адміністративним центром запорізького козацтва. Назва походить від слів “сікти”, “засіка” і означало дерев’яне укріплення; “Запорозька” – від міста розташування – за Дніпровськими порогами. Європа із захватом слухала про те, якими мужніми людьми були ті козаки; які випробування проходили юнаки для того, щоб стати справжніми воїнами; як вони боронили свою землю від Польщі, Туреччини та інших ворогів. Справді, такими героїчними людьми Україна може пишатися, адже в ті давні часи козацтво змогло добитися політичної автономії та швидкого економічного розвитку господарств Запорізьких Вольностей. Але, на жаль, все це стало головною причиною ліквідації Запорозької Січі. Ось в такий славетний край і прямувала машина, якою вправно керувала Європа, слухаючи захоплюючі історії своєї пасажирки, господарки країни з героїчним минулим.

Білий Мерседес збавив швидкість, адже він щойно проїхав стелу з написом Мелітополь. Україна вже спланувала відвідування тих місць, які були варті увазі високопоставленої гості. Саме в цьому краї, на думку господарки, вийде унікальна захоплююча подорож.

Мелітополь… Звідки у цього міста така назва? У перекладі з грецької Милета (Мелітополь) – це місто меду, медове місто. Кажуть, так називалися давнє античне місто, яке колись стояло на цьому місці. Але й сьогоднішня слава місцевих садівників та виноградарів, медова насолода відомої мелітопольської черешні, що завоювала не одну медаль на міжнародних ярмарках, могли б дати обґрунтування такій назві міста. Європа їхала і милувалася зеленими насадженнями вулиць, величними будівлями, простими людьми, які поспішали у своїх рутинних справах. Все було новим і досить загадковим.

На площі Перемоги, головній площі Мелітополя, Європа побачила чудернацький триповерховий палац, зовнішній вигляд якого повністю відповідав європейським стандартам. Вона дуже здивувалася побаченому шедевру архітектури сучасного європейського стилю.

 – Це палац культури ім. Т.Г.Шевченка, – пояснила Україна Європі, яка за довгу й тривалу подорож вже встигла стати їй подругою. – Це – справжній казковий палац, адже в ньому співіснують різні види культурного мистецтва: тут є театр молодих починаючих акторів “Гаудеамус” і театр більш досвідчених “Час”. Тут же існують колективи сучасного танцю “Глорія”, зразковий ансамбль бального танцю“Райдуга”, який, до речі, не зважаючи на свою молодість, став досить популярним в Швейцарії та Німеччині, де танцюристи брали участь не лише в конкурсній, а й в концертній діяльності. Ансамбль бандуристів та караїмський осередок культури також знаходиться тут. Коли до Мелітополя приїздять відомі актори, співаки або цілі театри, то зазвичай вони дають свої концерти, вистави в актовій залі цього чудового палацу.

– Я дуже вражена рівнем культурного життя цього невеличкого, але такого талановитого міста, – тільки й могла вимовити гостя. – Розвиток культури Мелітополя ні чим не поступається європейському. Я дуже задоволена цим, шановна моя подруго!

Але Європа помітила, що не лише культурою та садами славиться Мелітополь. Це також крупний промисловий центр Запорізької області, і продукція його заводів – мотори для автомобілів, компресори, гідроагрегати, побутові вироби, овочеві та плодові консерви – широко відома не лише в Україні, а й далеко за кордоном. Європа вже десь чула про якість мелітопольської продукції, яка теж відповідала все тим же європейським стандартам. Вона залюбки відмітила для себе і промисловість міста.

– Що ж це за велична будівля розташувалась вздовж центрального проспекту міста? – задала наступне запитання Європа.

– Це один з двох університетів Мелітополя – Таврійський державний агротехнологічний університет, який, до речі, випускає спеціалістів у галузі сільського господарства. Саме його випускники допомагають садівникам та фермерам нашого краю вирощувати високі врожаї та піднімати численне поголів’я скота, м'ясо якого є екологічно чистим і корисним для здоров’я. Багато студентів та випускників цього вищого навчального закладу їздять до країн Європи. Вони передають свій досвід європейським колегам, а також допомагають їм вести господарство.

 – Ти сказала, що в місті два університети, – зауважила Європа.

– Цей університет зовсім іншого напрямку – педагогічний. Він виховує майбутніх педагогів та вихователів дитячих садків, психологів та економістів. Саме від рівня навченості наших дітей і буде залежати майбутнє цілої української нації.

Європа була в захваті від цього маленького, але такого значного для всієї області містечка. Вона б з радістю взяла це місто з собою, адже воно відповідало європейському рівню, але як це зробити Європа ще не придумала.

Звільнившись від притягнення міських вулиць Мелітополя, дорога, як стрілка компасу, тягнеться на північ, в степи. Саме нею й їхали герої, а точніше, невтомні героїні нашої оповіді: одна – показати свої багатства, а інша – подивитися й в будь-якій мірі скористатися хоча б їх малесенькою частинкою для свого порятунку.

Неозорий Приазовський степ… У цій місцевості степи плоскі й рівні. І раптом, за 18 км від Мелітополя, неподалік від села Терпіння, де річка Молочна робить легке звивання, очам наших подруг відкривається кам’яний горб з нагромаджених брил. У народі його прозвали Кам’яною могилою.

Звітрені мільйонами років, оброслі зеленим лишайником, ці брили, різноманітні за формою та фантастичні за обрисами, справили на Європу враження мовчазної величавості. Вона навіть уявити собі не могла, що можуть існувати такі нерукотворні споруди. Від неї віяло давністю і загадковістю.

– А у цього місця є своя легенда? – таємничо запитала Європа.

– Звісно є, – відказала Україна, вже знаючи про цікавість Європи до легенд, що складені про українські землі. – Чимало легенд було складено про це диво природи. Ось одна з них. Завинив чимось богатир Богур перед Аллахом, і той покарав богатиря: примусив вирвати руками з ближнього гірського кряжа камені і скласти з них на березі Молочної такої височини гору, з якої в усі боки було б видно степ. Виконуючи веління Аллаха, Богур виривав з кряжа величезні брили каменю, переносив їх на собі складав одна на одну на вказане Аллахом місце. Для скорішого виконання роботи він вдавався до хитрощів: нещільно вкладав камені. Коли більш, ніж на половину роботу було зроблено, Богур, втягуючи брилу, необережно оступився і провалився у навмисно залишені ним між каменями щілини, зав’язнув там і помер голодною смертю. Така кара спіткала його за спробу обдурити  Аллаха. Після цього Аллах велів вітрові засипати піском всі щілини між камінням і тим закрити тіло богатиря Богура, кістки якого і понині защемлені між камінням; місце ж те стало зватись Камінь-горою. Отака жорстока легенда.

– Адже це лише видуманий уявою людей казковий образ, – втішила Україну Європа. – Та в кожній казці, як кажуть, є доля правди. Як же утворилася справді ця Кам’яна могила?

– Історія її утворення дуже проста: це залишок пісковика сарматського ярусу третинної епохи, який в первинному стані являв собою залишок мілини моря. У період танення льодовика, “велика вода”, стікаючи до півдня, вимила великий кам’яний острів, який внаслідок поглиблення русла річки Молочної виявився на поверхні. Під впливом розмивання і вивітрювання первинний щит пісковика розколовся. Уламки сповзали по піску, утворюючи своєрідний кам’яний горб, печери і гроти.

– Дуже цікава історія. Мабуть, це було магічним місцем для тодішніх давніх людей, що мешкали в цьому районі? – допитувалася Європа.

– Ви праві, пані. Великий кам’яний горб у степу вабив людей, як явище незвичайне і фантастичне. В їх свідомості, мабуть, виникало питання: звідки у випаленій сонцем пустелі кам’яний горб? Ось чому вони обожнювали цей горб і зробили його культовим місцем. Саме сюди, в печери і гроти цього кам’яного нагромадження, приходили в ті далекі часи стародавні люди відправляти перед полюванням свої обряди… Зараз “Кам’яна могила” – не тільки музей, але й центр наукових пошуків і археологічних розкопок, – закінчила свою розповідь Україна.

Європа була вражена історичним минулим цього фантастичного місця. Здавалося, що кожний камінь тут зберігає якийсь відомий лише йому одному секрет, що мав своє коріння в доісторичних часах. Побувавши тут, вона ніби доторкнулась до чогось невідомого, загадкового, привабливого, адже за все своє життя не бачила Європа таких пам’яток, навіть подібних.

Швидко плинув час і треба було відправлятися далі. Наступним місцем відвідування став парк-памятник “Цілющі джерела”, що розташувався у підніжжя терпінівської “гори” – там, де виходили на поверхню життєдайні джерела.

Радості Європи не було меж. Нарешті вона знайшла ту воду, яка била прямо з-під самої землі, а це значить, що вона є найчистішою водою в усьому світі! Джерела дуже гарно вписувалися в інтер’єр парку. Вона бачила, що люди ставляться до них з пошаною. Поспілкувавшись з людьми, які відпочивали в той час біля джерел, Європа почула багато історій про чудодійне зцілення джерельною водою. Свіже повітря, прозора джерельна вода, особлива обстановка сприяла зняттю стресів, відновленню й розвитку фізичних і духовних сил. Саме це й потрібно було Європі! В її володіннях не було таких джерел, що били ключем у цьому весняному парку села Терпіння. Європі знову захотілося жити й співати, вона раділа кожному подиху, дихаючи кристально чистим повітрям. Кожний ковток холодної джерельної води розливався цілющими силами по її ослаблених жилах,і їй здавалося, що на її обличчі поступово розрізнюються одна за одною глибокі зморшки.

Україна взяла келих, що висів на цвяху біля невеличкого джерельця, і обережно набрала у величезний глечик цілющої джерельної води для своєї подруги. Європа була безмежно вдячна дівчині за такий коштовний подарунок, який не можна було купити за будь-які в світі гроші.

Ще одною визначною пам’яткою села Терпіння є прадавній і могутній дуб з унікальним для цієї місцевості віком: 350 – 450 років. Побачивши його, Європа навіть і здогадатися не могла, що цей дуб такий старезний. Вона дізналася, що товщина його стовбура – 5м 23 см – майже в чотири людських обхвати! Навіть просто подивитися на цей дуб – означає доторкнутись до живої історії. І тут Європа почула це одну легенду цього дивного мелітопольського краю. Відповідно до неї, у Терпінні росли три дуби, що були посаджені духоборчим “пророком” Савелієм Капустіним. Ця легенда живе серед духоборів донині. Однак, науковий аналіз свідчив про те, що це дерево набагато старіше і мало з’явитися на світ ще в 1600-х роках.

Стоїть цей старезний велетень на місці здавна існуючого посередині безкрайнього посушливого степу зеленого оазису, що живиться джерелами, які пробиваються на поверхню. З недавніх пір “Дуб-патріарх” та “Цілющі джерела” стали природоохоронними об’єктами обласного значення.

Європа все більше зацікавлювалася мелітопольським краєм. Тепер їй хотілося дізнатися про все більше й більше. Кожна пам’ятка являла собою унікальний експонат із своєю особистою історією виникнення та розвитку. Європа вже встигла полюбити цю привабливу своєю легендарною таємничістю землю.

Повністю віддавшись своїм думкам, Європа з Україною вже прямували до нової невідомої загадки. У трьох-чотирьох кілометрах від Кам’яної могили вздовж лівого берега ріки Молочної простягнувся лісовий масив. Називається він Старобердянським. У Приазов’ї це один з найдавніших зелених оазисів. Усе лісництво – це 1130 гектарів добротного зеленого масиву, який нараховує 120 порід дерев та кущів. А коли Європа побачила бузкові хащі та соснові бори, діброви та березняки, кленові та горіхові ділянки, вона поринула в таку ейфорію, що, здавалося, це був найрадісніший день всього її життя.

– Яке ж все-таки воно гарне ваше лісництво. А яке тут легке та прозоре повітря, як легко ним дихати, мої легені, немов, самі дихають ним і не можуть надихатися! – раділа Європа кожному своєму подихові.

– Старобердянське лісництво – це легені Мелітопольщини. Повітря тут сповнене особливими цілющими речовинами. Люди часто приїздять сюди, щоб насолодитися його дивовижністю. Погано, що повітря не можна набрати у глечик або якийсь посуд, щоб подарувати тобі, люба моя подруго! – із сумом засвідчила Україна…

– Дійсно, час сплинув дуже швидко. Я навіть не встигла намилуватися всіма чарівними місцями цього загадкового та милого краю, а мені вже слід їхати додому. Сподіваюсь, що чиста їжа та цілюща вода скоро зроблять мене здоровою та життєрадісною. Відвідавши твоєї магічної ягоди, дихаючи твоїм легеньким повітрям, скуштувавши води з життєдайних джерел, я почуваюся набагато краще, ніж це було вдома. Прощавай-но, моя люба дівчинко! Ти стала мені дорогою і милою! Я буду сумувати за твоїми легендами та розповідями, але сподіваюсь, що відтепер ми будемо бачитися дуже часто: я приїжджатиму до тебе, а ти до мене! Ну, все – мені пора.

На прощання Європа притулила дівчину до свого відродженого серця. Україна поцілувала її у щічку, як це роблять близькі подруги. Європа завела “білу ластівку” і поїхала вже знайомим шляхом, але тепер він вів не на схід, а назад – на захід. Ще довго у бокове дзеркало своєї машини Європа могла бачити молоденьке дівча, яке махало їй білою, вишитою все тими ж червоними та чорними нитками, хусточкою. Скоро Україна зникла за обрієм.

Цілу дорогу їхала Європа зачарована, а в її пам’яті спливав Мелітополь з його талановитими людьми; Кам’яна могила, омріяна легендами минулого; Дуб-патріарх, що уходив своїм корінням в далеке історичне минуле; цілющі життєдайні терпінівські джерела з прозорою водою; соснові бори Старобердянського лісництва. Та найбільше Європа сумувала за Україною, яка все ж таки врятувала її від старіння та одиноцтва. Вперше в житті вона почувалася по-справжньому щасливою. Нарешті їй хотілося жити, а душа її співала від задоволення. Вже доїжджаючи додому, Європа вирішила:“Першою справою, що я зроблю завтра, все ж таки буде відкриття східних кордонів… Але це буде завтра…”

Доповідь

 

 

Самоосвіта вчителя іноземної мови – шлях підвищення його продуктивної діяльності

Самоосвіта вчителя іноземної мови – шлях підвищення його продуктивної діяльності

Радченко Н.В.

 

Пріоритетним напрямом самоосвіти вчителів іноземної мови є їх перепідготовка до переходу на особистісно-орієнтовані технології навчання і виховання. В основі оновлення системи освіти покладено такі ідеї, як самовизначення, самонавчання, самовихо­вання дитини, гуманістичні відносини та спільна життєдіяльність учнів і  вчителя, єдність індивідуальної та колективістської спрямованості, пошук, творчість учнів та вчителів.

    Ідеалом освіти стає людина різнобічного розвитку, людина, яка у злагоді співіснує з іншими, освічена, сильна, здатна до зміни свого і пере­творення суспільного життя, визнає пріоритет духовних цінностей. Особистісно-орієнтований підхід в самоосвіті педагогів полягає в тому, що педагог оволодіває знаннями тоді, коли він бачить доцільність цих знань для своєї професії.

Значне місце в самоосвіті вчителя іноземної мови займають тренінги, ігри, практикуми, дискусії, виконання індивідуальних групових завдань, організація колективної мислительської діяльності.

Особистісно-орієнтований підхід в освіті потребує володіння вмінням займати рефлексивну позицію, тобто вміти дивитись на себе і свою діяльність як би зі сторони — очима інших людей. Ставлячи себе в рефлексивну позицію, вчитель створює умоглядний зворотній зв'язок з учнями, а це підвищує адекватність їх спілкування .

Якщо вчитель володіє рефлексивним мисленням, то навчить і своїх вихованців дивитись на себе зі сторони, прислухатися до себе, пізнавати себе, активно використовувати рефлексію у навчально-виховному процесі.

Комплекс психолого-педагогічних технологій, що будується за рефлексивно-творчою методологією, забезпечує особистісне зростання педагогів у процесі освітньої діяльності.

Підвищенню ефективності навчального процесу сприяють методи діагностування, тестування, активні методи навчання: тренінги, метод наукового штурму, метод вирішення проблемних ситуацій, метод тестово­го самоконтролю, метод практичних завдань, метод проектів та проекту­вання.

Таким чином, самоосвіта, становлення педагогічної майстерності проходить ус­пішно, якщо зміст і методи навчання орієнтовані на розвиток рефлексив­них позицій педагога, основаних на самосвідомості та самовизначенні в професійній діяльності.

Завдяки рефлексивним вправам, тренінгам, дискусіям формуються здібності, необхідні вчителю для реалізації професіонального самовизна­чення, забезпечують усвідомлення і звільнення від стереотипів непродук­тивного досвіду навчання і виховання.

Самопізнання ефективніше тоді, коли в навчальному процесі вико­ристовуються особистісно-орієнтовані ситуації, сучасні психологічні тех­нології, які допомагають адекватно оцінювати себе, сприяють виробленню впевненості в собі, набутті здатності здійснювати вибір, виховувати новий тип мислення. А все це відбувається саме завдяки самоосвіті вчителя іноземної мови

Особливо цінними якостями вчителів є самостійність, дисциплінованість, відповідальність, ініціативність, працьовитість, системність дій, їх результативність. Вчитель не повинен критикувати учнів, адже, відомо: ніщо так не вбиває людську гідність як критика зі сторони вчителя. Критика нікому не приносить користь. Вона ставить людину в позицію оборони і лише стимулює пошуки оправдуватись.

Одним із видів самоосвіти вчителів є підвищення їх професійної кваліфікації.

Щоб виробити доброзичливе ставлення до праці, проводяться практичні заняття, які допомагають вчителю помітити позитивне в роботі того чи іншого вчителя, заступника директора, керівника, цілому закладу, вміти визнати чиюсь перевагу, або просто робити "компліменти" один одному. Адже лише обмежена людина думає, що вона є еталоном розуму, моралі, досконалості.

Найперше, людина повинна звільнитися від негативних думок про себе, полюбити себе і схвалювати свої вчинки, дії, адже самосхвалення і самоприйняття — це ключ до позитивних змін у житті.

За твердженням психологів регулятором людської поведінки в звичайних умовах є психологічні установки. Діагностування вчителів дає змогу відбирати ті навчальні проблеми, які вказують на протилежність установок вчителів.

У процесі підвищення кваліфікації педагогів пропонується відмови­тися від низки попередніх поглядів і внутрішньо погодитись з іншою дум­ою, тобто визнати правоту цієї думки перед самим собою. Для цього необхідно показати не тільки об'єктивну цінність нового, але й суб'єктивну, тобто досягти не тільки розуміння, але й прийняття включення вчителями цього нового у власну систему ціннісних орієнтацій.

Цьому сприяють лекції-дискусії, "круглі столи", виїзні практичні заняття. Отже, вчителі самі дійшли висновку, що смислом і ціллю освіти є людина у постійному розвитку. Завдання в освіті, пов'язані з формуванням таких якостей, які дозволяють молоді самореалізуватися. Кінцевий результат в особистісно-орієнтованій освіті — внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні, духовні цінності, допомагати бути добротворцем.

Як бачимо, саме особистісний досвід є психологічною основою самореалізації учня на уроці. Вчитель здійснює функцію проектування процесу   інтелектуального   розвитку   особистості,   розробляє   індивідуальну стратегію учіння, сприяє формуванню в учнів компетенції, ініціативності, творчості, унікальності, розумових здібностей, а це він може здійснити лише завдяки своїй самоосвіті.

Тож, педагог, як і кожен фахівець, потребує постійного підвищення кваліфікації, наполегливої праці над собою та самоосвічуватися.

 

І завершити свій виступ я хочу словами К.Д.Ушинського: «Вчитель як фахівець живе доти, поки вчиться»

THE ORIGIN OF THE NAMES OF ENGLISH AND AMERICAN BREEDS OF CHICKENS AND TURKEYS AND THEIR WIDESPREADING IN UKRAINE

 

Protas K. M., Radchenko N.V.

 

    From the beginning of human civilization turkeys and chickens play a very big role in the life of people. People produced a delicious meat and eat the eggs of hens. Later on they used eggs in preparing different food. Today we decided to investigate the origin of the names of English and American breeds of chickens, turkeys and hens, their qualities and their number in private poultry-farms of the inhabitants of the village of Voznesenka.

    And now let’s get to know the information of some English and American breeds of chickens, hens and turkeys.

    The most popular among the inhabitants of the village of Voznesenka are domestic turkeys. They are known as large meat birds which possess excellent quality. Turkeys live very well in regions with temperate climate. They are identified by the colour of plumage.

    Their average weight is about 9 – 16 kilograms, the total carrying eggs is 60 – 100 eggs in a year.

    They were borrowed from the USA, Canada and Great Britain. Turkeys appeared in Europe in XVI century. When the USA became an independent country they proposed to depict this wild bird of their national emblem, because exactly this bird feeds American colonists. Though the symbol of the country became white-headed bald eagle, the main dish at the national holiday of Americans remains the Turkey.

    Next breed of chickens is Leghorn. They present about 14% of other breeds in the village of Voznesenka. They were produced in Italy, but in 1859 white Italian chickens were brought to the USA. The Americans crossed them with white micorcs, Spanish chickens and fighters. Nowadays we have Leghorns. This kind of chickens was named after Italian town Livorno. In 70^th of the XIX century they appeared in Europe, and began to grow in Ukraine.

    White Leghorns have a leaf-like comb. Hens have comb which hangs into sides, but cocks have straight combs. They also possess a dark bill and red rings.

    The carrying eggs of this sort of chickens is very high: 160 – 230 eggs a year, the average weight of egg is 55 – 58 grams. The total weight of hens is 1,9 kilograms, the total weight of cocks is 2,6 kilograms.

    Plimutrocks present 26% of other breeds in Voznesenka. They were produced in America by crossing local hens with Cochin Chin, Spanish cocks were used too. In Ukraine white Plimutrocks are widespread; they used for getting broilers.

    The carrying eggs is 170 eggs in a year, the average weight of hens is 3 kilograms, and the average weight of cocks is 4 kilograms.

    Another breed of chickens, which is widespread in Voznesenka, is New-Hampshire.

This sort of hens was produced in the USA (state New-Hampshire). This is the variant of Rod-Island sort, but they differ by better lifelessness, precocity, and productivity. They have a more light plumage than Rod-Island.

    The hens have long and wide back. The head is of a middle size, their comb is not large, leaf-like, and the ear soakings are red. The legs are of a middle long and strong. They have a golden plumage. Tail of hens and cocks is black with light green pouring.

    The carrying eggs is 150 – 180 eggs a year (the record is 250). The total weight of adult hens is 2,5 kilograms, of cocks is 4 kilograms.

    Some of private poultry-farms have Rod-Island breed. This sort of chickens were produced in the USA (state Rod-Island and Massachusetts) in the past century by crossing local hens with red-brown cocks and field fighting cocks. These cross-breeds were crossed with speckled Leghorns for better productivity.

    The hens of Rod-Island sort have horizontally standed body with long and wide back. The head is not large; the comb is leave-like with red ear soakings are red. The bill is not large, bent, red-brown colour. The legs are strong and bright- yellow colour. The tail is black with green pouring.

    The carrying eggs is 170 – 180 eggs a year, the weight of the egg is 57 – 70 gram. The total weight of a hen is 2,8 kilograms, of a cock is – 3,6 kilograms.

    Another breed of chickens which is producing in Voznesenka is Cornish. This sort of chickens was produced in England (county of Cornell), that’s why the chickens are also named as Cornels. They have a very good meat quality; they are used for getting broilers (the Plimutrocks are used more often).

    The body is massive and oval. The head is short and wide. They can be white, red, dark and field. Sapling collects the weight very quickly. The meat is excellent by the taste quality.

    The carrying eggs is 110 – 130 eggs a year. The total weight of hens is 3 kilograms, of cocks – 4 kilograms.

 

    As you see during our work we made the analysis of the origin of English and American names of chickens, hens and turkeys, which exist in Ukraine. We also made a research of the number of these sorts of them in the private farms of the inhabitants in Voznesenka. 

ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

Сєрих В.А.

Гімназія «Орієнтир» с. Вознесенка

Мелітопольського району

Науковий керівник – Радченко Н.В.

     Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на захист своєї землі від численних поневолювачів.

     Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.

     І, може, якби не її співці – кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.

     Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як велику сім’ю народів, про що написав у «Заповіті» своїм нащадкам:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути… [2]

     Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.

     Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові

…не однаково…

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…[2]

     Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.

     Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український народ до глибокого вивчення своєї історії:

…та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті? [2]

     Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші «Ісаія. Глава 35» говориться так:

…Бог судить, визволяє

Довготерпеливих…

…убогих. І воздає

Злодіям за злая [2].

     Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі.

     Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси, неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної.

     Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити. Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова — це генетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:

Боже великий, єдиний!

Нам Україну храни!

Волі і світла промінням

Ти її осіни…[5]

(О. Кониський)

 

AN IDEA OF NATIONAL SPIRITUAL REVIVAL IN T. SHEVCHENKO’S CREATIVE ACTIVITY   

     The state is ratified. Ukraine has overcome the crossing of epochs, it stands on the wide road of the civilized development firmly, goes to the new forms of public life systematically and steadily. The Ukrainian people went to this glorious event through centuries consistently and bravely. They had sacrificed by all in the name of will and freedom - by the slice of hard-earned bread, by the calmness of their families and by lives. In the name of independence Ukrainian people united and protected their land from numerous enslavers with the help of arms.

     But to this moment – the moment of formation of the state - Ukraine went very heavy and long way.

     And, maybe, if there weren’t it’s singers, kobza-players, lira-players, poets, - Motherland would not become independent, would not have the name of Ukraine. In fact at tsar's times it was Malorossiya. And the first, who said about it as about Ukraine, who glorified it, mourned and cherished in dreams, was  Taras the Great. He woke up people from a dream, raised up them to a fight for will, for dignity, for a right to be state people.

     Not having own family, Shevchenko presented the future of Ukraine as a big family of peoples, about which he wrote in his "Testament" to the descendants:

And in the great new family,

The family of the free,

              …

Remember also me [4].

     Today we remember Shevchenko and thank him for his leading out us to the dreamt will.

     Ukraine, saint Ukraine is the main character of Shevchenko’s lyrical poetry. That’s why

… it does touch him deep if knaves,

Evil rogues lull our Ukraine

Asleep, and only in the flames

Let her, all plundered, wake again…[3]

     Ukraine in works of great Kobzar is foremost a freedom-loving people, heroic fight for liberation, heartfelt beauty of defenders of will.

     Shevchenko was worried by the fact that Ukrainians were renouncing their Motherland, ignoring the language and culture. He aims to involve the Ukrainian people to the deep studying of history :

Then ask yourselves: Now, who are we?

Whose children?  Of what fathers born?

By whom enslaved in utter scorn? [4]

    Today we study the past and are proud of  having a great patriot and prophet who saw a new Ukraine. It is said so about it in the verse  "Isaiya. Chapter 35":

…God judges, makes free

Long-suffering…

…the beggars. And punishes

 the thieves for evil.

     So, people that had suffered so much are guided by God to the new way by God. There wouldn’t be beggars and poor people there, but there would be new people of new land.

     Shevchenko dreamt about great Ukraine. He saw its majesty in the majesty of beauty, uniqueness, in the majesty of spirituality, in the majesty of the memory of people.

     Did it appear to Shevchenko as it is now? To judge this is not for us. But there are common things in modern life and in the dreams of Shevchenko: we preserved the memory of people, we preserved the language. And a language is the genetic code of the future of nation which is sanctified by high spirituality:

Great and the only God!

Save Ukraine for us!

Shade it by a ray

of will and light…

Література:

1.      Палієнко М.О. Свята пора Кобзаря. – Одеса: Маяк, 2007. – 176 с.

2.      Шевченко Т.Г. Малий Кобзар. Вибрані поезії для дітей. Для серед. шкіл. в. К., «Веселка», 1981. – 384 с.

3.      http://www.univ.kiev.ua/pdfs/shevstud-16/33_Zarytska_T.pdf

4.      http://www.infoukes.com/shevchenkomuseum/poetry

5.      http://ralf.com.ua/gerb/gimn_ua1.html

 

Конкурс

 

«Безмежний світ Шекспірівських сонетів»

SONNET 91                                  

Some glory in their birth, some in their skill,

Some in their wealth, some in their bodies’ force,

Some in their garments, though new-fangled ill,

Some in their hawks and hounds, some in their horse;

 

And every humour hath his adjunct pleasure,

Wherein it finds a joy above the rest:

But these particulars are not my measure;

All these I better in one general best.

 

Thy love is better than high birth to me,

Richer than wealth, prouder than garments’ cost,

Of more delight than hawks or horses be;

And having thee, of men’s pride I boast:

 

Wretched in this alone, that thou mayst take

 

All this way and me most wretched make.

 

Конкурс «Кращий український переклад сонету Шекспіра»

СОНЕТ 91

Хтось хвалиться умінням, а хтось родом,

Хтось достатком, а хтось силою й умом,

Хтось шатами – що шиті всупер модам, –

Псом хваляться, і соколом, і скакуном.

 

І кожен бачить задоволення в свойому –

Вершина мрій для кожного своя.

 Та не зрівняється ніхто зі мною,

Бо враз висот всіх досягнув би я.

 

Але любов твоя – над родові герби,

Та більш приємніша за соколів та коней,

Коштовніша за всі земні скарби,

Та все ж красивіша, ніж соколині зграї.

 

Та горе: скарб мій у твоїх руках, –

 

Його візьмеш – й моєму щастю крах.

 

Я – європеєць

     «Моя любов до Вітчизни не примушує мене заплющувати очі на досягнення іноземців. Навпаки, чим більше я люблю Вітчизну, тим більше намагаюсь збагатити мою країну скарбами, здобутими не з її надр.» Так сказав Вольтер.

     А наш Т. Г. Шевченко  научав:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

     Для нашої країни 2012 рік був  роком прийому фінальної частини чемпіонату ЄВРО-2012, яку приймали Україна і Польща. «Ми робимо все, щоб він став великим спортивним святом, яке об'єднає весь континент», - підкреслив Президент. Завдяки Єврочемпіонату ми ближче познайомились з європейцями, а європейці краще пізнали Україну.

     "Україна — серце Європи"... Цей вислів знає кожен, та не кожен замислюється, що він означає. Що мається на увазі: чи то географічне розташування нашої держави, чи то популярність її серед європейських народів, чи то національний характер пересічного українця?

     Насамперед наша Вітчизна є європейською країною, тому що українці здавна сповідують ті принципи свободи й незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав. Щоб переконатися в цьому, давайте пригадаємо деякі сторінки української історії: утворення й розквіт Запорізької Січі з її вільнолюбними традиціями, народний бунт проти кріпацького устрою, репресій радянських часів, боротьба проти численних утисків мови та культури...

     Та найяскравішим фактом, який підтверджує думку про схильність українців до незалежності, є подія 1991 року, коли наш народ заявив про своє прагнення самому вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну соборну країну, мати єдину державну мову — українську. Так, ми зробили свій вибір, який чітко показав: ми хочемо власної свободи, а не одвічного рабства. Тому можна стверджувати, що ми європейці не завдяки географічному розташуванню, а завдяки національному самоусвідомленню, прогресивності, патріотизму. Проте вважати, що назву "європейський народ" здобуто лише через притаманні нам риси характеру, теж неправильно. Хіба Україна не йшла в ногу з основними історичними та культурними процесами, які відбувалися в Європі?..

     Згадаймо хоча б літературне життя в державі. Так, у другій половині XIX століття у літературі західноєвропейських країн панує реалізм — літературний напрям, який зображує життя як потік закономірних подій.

     Сучасні суспільно-політичні процеси української держави також указують на її європейську спрямованість. Недарма відчутна орієнтованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягнення інших держав.    

Громадянином європейським хочу стати я

Щоб в Україні було кращим життя

Щоб країна була конкурентноспроможна,

А кожна родина – щаслива й заможна.

 

     Наш народ з його культурною спадщиною, гуманістичною ментальністю достойний зайняти в Європі гідне місце, адже ми – єдина європейська родина.

ДИНАМІКА НАЦІОНАЛЬНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ МЕЛІТОПОЛЯ   

(1814 – 1917рр.)

    Перші свідоцтва про чисельність населення Новоолександрівки відносяться до моменту її заснування в 1814, коли «95 душ» селян з Тимошівки прибули на виділене під нове заселення місце [2; 1]. Нажаль, в документі не вказано, чи були це представники обох статей, чи лише чоловіки.

    Відносно сприятливі умови проживання відносно з Тимошівкою (наявність водозабезпечення, більш соковита рослинність та ін.) сприяли шаленому росту населення в новому населеному пункті.

    У поданому новоолександрівцями в 1815 році запиті про дозвіл на будівництво церкві відмічалося: «жителей в селении Ново-Александровке находится ныне на лицо мужского пола 572, да в деревни Мордвиновой… 20 душ… женского же в обоих сих местах 609 душ, к коим назначено на переселение одного мужского пола, кроме женского, 189 душ» [6; 1 об.].

    Наступна інформація про чисельність населення села відносять до 7 ревізії, яка проводилася у відповідності з Маніфестом 20 червня 1815 р. [13]. Правила проведення ревізії були викладені в особливому Сенатському указі від 31 липня 1815 р. [14].

    Відповідно до відомості, яку було складено в лютому 1816 р., в Новоолександрівці нараховувалося 716 душ чоловічої статі [7; 19 об.]. На  7 грудня цього ж року чисельність населення чоловічої статі в Новоолександрівці, за 7 ревізією, складала 736 душ [5; 88 об.]. Надруковані  в Економічних примітках до матеріалів Генерального межування ці цифри трохи відрізняються. В справі 1557 відмічено, що за сьомою ревізією є 742 чоловіка та 720 жінок. [3; 8 об.]. У справі 1558 – 740 та 754 відповідно [4; 10].

    Подальший розвиток Новоолександрівки, а потім і Мелітополя, супроводжувався ростом чисельності населення.

    Найбільш повні данні про чисельність населення Мелітополя були отримані при проведенні перепису в 1897 р. Наявне населення Мелітополя складало 15489 осіб, у тому числі 8004 чоловіка та 7485 жінок. У наявне населення були включені тимчасово присутні в місці перепису – 373 особи та іноземні піддані – 226 осіб [12; 1].

    При порівнянні вікового складу населення у відмічені роки привертає увагу значне зменшення (з 43,1% у 1866 до 34,7% у 1897 р.) долі дітей у віці до 14 років. Доля осіб похилого віку, хоча і не на багато, збільшилась. Чоловіки у віці 60 років у 1897 р. складали 2,1% населення Мелітополя, проти 1,7% у 1866 р. Жінки 3,1% та 2,8% відповідно.

   За даними Всеросійського перепису населення 1897 року, грамотність серед чоловіків Мелітополя складала 59,3%, жінок – 36,6%, всього населення – 48,4% [12; 70 – 75].

   Що стосується грамотності серед представників основних лінгвістичних груп, то найвищий відсоток грамотних був серед осіб, що вказали своєю рідною мовою єврейську – 55,6%. Серед тих, хто вказав великоруську – 43,1%, малоруську – 28,5%. З грамотних 46,1 вказали рідною мовою єврейську, 38,2 – великоруську, 5,2 – малоруську, 3,9 – татарську, 2 – німецьку, 1,6 – вірменську,1 – польську і т.д.

   Перші дані про представників конкретних національностей, що проживали в Мелітополі, відносяться до 1850 р., коли по розпорядженню Міністра внутрішніх справ Мелітопольської міської поліції була складена «Ведомость о народонаселении еврейских обществ по городу Мелитополю в 1850 году». З неї витікає, що в місті існували дві єврейські громади: Єврейська купецька громада та Громада міщан, цехових, робочих та ін. Перше нараховувало 92 особи, друге – 29 осіб [1; 97 – 98].

    Є також дані про караїмів, що проживали в Мелітополі. В 1864 році їх нараховувалося 183 особи (105 чоловіків та 78 жінок) [11; 120].

    Треба відзначити уважне ставлення міської влади до представників різних національностей. 23 травня 1875 р. Мелітопольська міська дума заявила, що: «так как выборы гласных от города в земское собрание на четвертое трехлетие назначены на 28 мая, а в этот день евреи не могут принимать участия в выборах по случаю их праздника пятидесятницы, то дума в отстронение этого неудобства постановила на выборы гласных пригласить лиц, имеющих право представительства на 27 число» [16].

   Повна інформація про національному складу населення Мелітополя виявлена лише на 1904 та 1910 рр.

    В 1904 р. росіяни, українці та білоруси складали 60% населення Мелітополя, євреї – 30%, вірмени – 4%, турко-татари – 3%, поляки – 2% та німці – 1% [8; 210]. До 1910 року доля перших збільшилась до 74,8%, німців – 1,1%. Останні етноси зменшили своє представництво: євреї до 22,7%, вірмени – 1%, турко-татари – 0,3%, поляки – 0,1% [9]. Не маючи змоги перевірити ці дані, хочеться відмітити, що навряд чи національна різноманітність населення міста вичерпувалася переліченими національностями.

    І ще одне зауваження. В літературі часто зустрічаються дані про національний склад населення міста Мелітополя із посиланням на перепис  1897 р. Слід відзначити, що етнічна приналежність жителів Імперії, при її проведенні, не фіксувалася. У поданому випадку показники в загальній мірі відображують розподілення населення міста за рідною мовою. Так, 6630 (42,8%) жителів Мелітополя в якості рідної мови вказали російську мову, 6214 (40,1%) – єврейську (так у програмі перепису), 1366 (8,8%) – українську. Повне розподілення населення Мелітополя за рідною мовою представлене в додатку № 1.

    Перша світова війна внесла свої корективи в національне питання, була заборонена німецька мова. Так, на початку 1916 року, за постановою Таврійського губернатора, було накладено штраф по 15 крб. кожний із земського арешту на 5 діб, поселяни –власники «за разговоры между собой на немецком языке, 6 числа прошлого месяца на улице Мелитополя» [15].

 

 Архіви:

1. ГААРК, ф.27, оп. 1, д. 5845. По предложению Таврического губернатора о доставлении министру Внутренних Дел сведений о числе евреев и еврейских обществ.
2. ГААРК, ф. 377, оп.1, д. 788. Входящие бумаги губернского землемера.
3. РГАДА, ф. 1355, оп. 1, д.1557. экономические примечания на разные №№ дач Мелитопольского уезда.
4. РГАДА, ф. 1355, оп. 1, д. 1558. Экономические примечания Мелитопольского уезда на 26 дач и Днепровского уезда на 12 дач.
5. РГИА, ф. 379, оп. 1, д. 171. По предложению господина министра финансов с копиею выписки из журнала Комитета Министров о мерах исправления Новороссийского края по хозяйственной части.
6. РГИА, ф. 796, оп. 97, д.345. о дозволении в казенном селении Ново-Александровке, Таврической губернии, Мелитопольского уезда построить новую каменную церковь.
7. РГИА, ф. 1350, оп. 305, д. 2. Ведомость к карте Таврической губернии Днепровского и Мелитопольского уездов, округам казенных селений, владельческих дач и участков, казенных земель, лежащих ныне в пусте, составлена в феврале месяце 1816 года.

Література:

8. Города России в 1904 году. – СПб.: 1906. – 907с.
9. Города России в 1910 году. – СПб.: 1914. – 1200с.
10. Крылов Н.Н. Очерк по истории города Мелитополя. 1814 – 1917 гг. – Запорожье: Тандем-У, 2008. – 344с.
11. Новороссийский календарь на 1866 год. – Одесса: 1866. – 208, 159с.
12. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Том XLI. Таврическая губерния. – СПб.: 1904. – XXVI, 310с.
13. Полное собрание законов Российской империи, І, № 25882 от 20 июня 1815 г. – Об учинении новой ревизии.
14. Полное собрание законов Российской империи, І, № 25912 от 31 июля 1815 г. – О распоряжениях и правилах в следствие Высочайшего Манифеста 20 июня о проведении и совершении новой ревизии.

Газети:

15. За разговор на немецком языке//ЮР. – 1916. - № 534.
16. Заседание Мелитопольской Городской Думы 23 Мая 1875 г. // ТГВ. – 1875. - № 60.

 Додаток № 1

Розподілення населення Мелітополя за рідною мовою та грамотності               (за переписом 1897 р.) [12].

Мови	Всього			в т.ч. грамотних
	чол.	жін.	всього	чол.	жін.	всього
Слов’янські
Великоруська	3519	3111	6630	1890	968	2858
Малоруська	613	753	1366	277	112	389
Білоруська	17	7	24	7		7
Польська	62	52	114	45	33	78
Чеська	3		3	3		3
Сербська	3		3	3		3
Болгарська	63	23	86	49	11	60
Всього	4280	3946	8226	2274	1124	3398
Литовсько-латиські
Латиська	2		2	2		2
Романські
Молдаванська	7	3	10	2	2	4
Французька	3	2	5	н.св.	н.св.	н.св.
Італійська	1		1	н.св.	н.св.	н.св.

 

Мови	Всього			в т.ч. грамотних
	чол.	жін.	всього	чол.	жін.	всього
Всього	11	5	16	6	4	10
Германські
Німецька	103	81	184	87	66	153
Англійська	1		1	1		1
Всього	104	81	185	88	66	154
Інші індо-          європейські
Грецька	40	20	60	31	7	38
Вірменська	105	98	203	76	45	121
Циганська	11	18	29	2	1	3
Всього	156	136	292	109	53	162
Фінські
Естонська	1	1	2	1	1	2
Мордовська	5	6	11	н.св.	н.св.	н.св.
Всього	266	273	539	180	124	304
Інші мови
Єврейська	3177	3037	6214	2082	1370	3452
Арабська	1		1	1		1

 

Мови	Всього			в т.ч. грамотних
	чол.	жін.	всього	чол.	жін.	всього
Не вказали мови	1		1	1		1
В результаті	8004	7485	15489	4746	2743	7489

 

 

Конкурс "Польша"

     Польша (Польская народная республика) — государство, расположенное в Центральной Европе. Экономико-географическое положение страны является выгодным: она граничит с развитыми странами, имеет широкий выход в Мировой океан, территория Польши находится на перекрестке транзитных путей широтного и меридионального направления. Территория страны занимает 313 тыс. км².

     Геометрический центр Европы, то есть точка, в которой пересекаются линии, соединяющие мыс Рока в Португалии с центральным Уралом в России, а также мыс Нордкин в Норвегии с мысом Матапан на греческом полуострове Пелопоннес. Кроме того, Польша находится на границе между континентальными блоками Восточной и Западной Европы.

     Польша приобрела свои современные границы после Второй мировой войны. Решением стран, выигравших в войне, 1/5 территории Польши досталась другим государствам.

     Польша граничит с Германией на западе (протяженность границы 467 км), с Чехией и Словакией на юге (790 км), с Украиной (529 км) и Беларусью (416 км) на востоке, с Литвой (103 км) и Россией (210 км) на севере. Общая длина сухопутных и водных границ страны составляет 3496 км.

     Варшава (приложение 1) - столица Польши и административный центр Варшавского воеводства. Население города - около 1,7 млн. человек. Она занимает площадь 495 км². Варшава – крупнейший город, научный и культурный центр Польши, а также центр предпринимательской экономической деятельности.

     О далеком прошлом Варшавы рассказывается в легендах. В одной из них – Сирена полуженщина-полурыба, обитавшая в голубых водах Вислы предсказала мазовецким рыбакам создание неразрушимого города. В другом предании говорится, что основателями города были горячо любившие друг друга, Варс и Сава, от их имен и произошло название города. Трудно с точностью определить год основания города, так как до наших дней никакие документы не сохранились.

     Первые поселения на территории современной Варшавы относят к Х веку. В начале XV-XVI вв. город стал столицей Мазовецкого княжества, в XVI-начале XIX вв. - всей Польши, в 1807-1813 годах - Варшавского княжества, с 1815 года - Королевства Польского (в составе Российской империи). С 1918 года Варшава - столица независимого Польского государства. Символом Варшавы является сирена с мечом и щитом в руках. Город около 900 лет находился во власти различных завоевателей. Первыми интервентами были русские и шведы, которых в XIX веке сменили наполеоновские и прусские войска. Между первой и второй мировыми войнами Варшава процветала как культурный центр и столица независимой Польши. С приходом немцев во время второй мировой войны город подвергся значительным разрушениям, а население столицы понесло большие потери. Большую часть Варшавы сравняли с землей. Около миллиона человек были убиты, включая тысячи евреев, погибших в печально известном Варшавском гетто.

     Сразу после войны жители Варшавы привались за восстановление исторического центра Старого города и строительство Нового города. Промышленные предприятия и жилые кварталы были сдвинуты на окраины города на правом берегу реки Висла. Левый берег украшали широкие улицы и огромные парки. Уцелевшие исторические памятники, большинство из которых были восстановлены в послевоенные годы, включают собор XIV века, средневековый королевский замок XVI-XVII вв., многочисленные костелы, дворцы и парки, ансамбль Маршалковской улицы (1960-е годы). Исторический центр Варшавы внесен в список Всемирного наследия.

     В Варшаве находятся Польская академия наук, медицинская академия, университет (1818 г.) и другие вузы. Национальный (с музеем К. Дуниковского) и Археологический музеи, дворцы-музеи в Лазенках, Вилянуве, Неборуве. Среди наиболее известных театров - "Театр Вельки", "Театр Польски" и "Театр Народовы". С 1956 года в столице Польши проводится международный музыкальный фестиваль "Варшавская осень".

     В 1989 году, став инициатором распада блока Восточной Европы, Польша окунулась в океан рыночной экономики, что поначалу ужесточило экономический кризис. Уже сегодня можно сказать, что Варшава успешно преодолевает сложившиеся трудности.

     Город является портом на реке Висла. Развиты машиностроение и металлообработка (автостроение, электротехника и др.), металлургия, пищевая, химическая, парфюмерная, швейная, полиграфическая отрасли промышленности. В Варшаве находится международный аэропорт Окенце.

     Так повелось, что каждая страна имеет свою национальную символику. Польша не стала исключением. Начнем с национального герба (приложение 2) страны. Предание гласит, что белого орла, который стал затем гербом польского государства, увидел легендарный Лях — прародитель польского народа. Старый Лях увидел орла сидящего на верви дерева на фоне вечернего красного неба. В том месте, где это случилось, Лях основал город и назвал его Гнезно (Gniezno), потому что орел на том дереве свил гнездо. Любопытно, что символ поляков (западных славян) имеет отношение именно к западному (закатному) небу.

     Однако польские историки не согласны с этой версией, ведь для того, чтобы простому орлу оказаться на государственном гербе, мало попасться на глаза прародителю. К тому же герб появился только в XIII веке, спустя несколько столетий после легендарного события.

     Поначалу орел был личным знаком Пшемысла II, коронованного в 1295 году. Спустя почти столетие он становится общегосударственным символом. К тому времени немецкие феодалы подчинили себе польское Западное Поморье, а в Восточной Пруссии укрепились крестоносцы. Положение становилось опасным и в Польше зрели идеи сплочения для борьбы с немецкой угрозой.

     Символом германской империи был двуглавый черный орёл. Но польский орёл никогда не подчинился немецкому и вступил с ним в спор: белый цвет выше черного, цвет чистоты и благородства противопоставлялся символу мрака и смерти. А красное поле говорило не только о священном праве на независимость, но и звало к борьбе.

     На флагах польских повстанцев конца XVIII и XIX вв. корона над орлом часто исчезала, так как считалась эмблемой сторонников царского правительства. Официально же корона была убрана с герба польского государства в 1943 г., когда руководство Гвардии Людовой пересмотрело прежнюю государственную символику. Тем более, что, согласно геральдическим правилам, республики не имеют права на корону, это привилегия монархий. Орёл с короной остался лишь на гербе польского правительства в изгнании.

     Последний герб был утверждён в 1990 году, на нём корона снова вернулась на орлиную голову, как символ полного изменения политического и социального строя Польши, как символ новой демократической Польши.

     Еще одно главное место в национальной символике Польши занимает флаг (приложение 3). В период правления Августа II Сильного белые ленты стали крепиться к шлемам польских уланов. Во время Четырёхлетнего сейма (1788—1792) появились красно-белые ленты.

     Национальный флаг был формально утверждён Сеймом 7 февраля 1831 г. Красно-белые флаги и ленты использовались как символы национальных восстаний в XIX веке. После восстановления независимости Польши в 1918 г. красно-белый флаг был официально утверждён Сеймом 1 августа 1919 г.в качестве национального и с тех пор изменениям не подвергался.

     Белый цвет на флаге символизирует белые орлиные крылья, красный цвет олицетворяет багряный солнечный закат.

     Неотъемлемой частью жизни поляков есть их национальные праздники:

1 января: Новый Год
Пасха: воскресенье и понедельник (первое воскресенье после первого весеннего полнолуния)
1 мая: День Труда
3 мая: День Конституции 3 Мая
Праздник тела Христова: четверг девятой недели после Пасхи
15 августа: Успение Пресвятой Девы Марии, День Польской Армии (юбилей “Чуда на Висле”)
1 ноября: День Всех Святых
11 ноября: День Независимости (Польша вновь приобрела независимость в 1918 году после 123 лет разделения)
25, 26 декабря: Рождество Христово

     Поляки считаются народом, любящим праздники, соблюдающим традиции, поддерживающим давние обычаи. Старинные обряды, особенно те, которые восходят еще к языческим временам, давно утратили свой магический характер, став красочным реликтом прошлого и элементом игры. Связь с традициями сильнее всего чувствуется во время празднования церковных праздников - Рождества, Воскресения Христова, праздника Тела Господня, во время которого организуются шествия, или Дня Всех Святых. Большой популярностью пользуются массовые паломничества к местам религиозного культа. Среди святых для католиков мест, прежде всего, надо назвать ченстоховский монастырь на Ясна-Гуре; для евреев таким местом является могила цадика в Лежайске, а для православных - Грабарка.

     В календаре государственных праздников самое важное место занимает годовщина обретения Польшей независимости в 1918 г., которая отмечается 11 ноября, а также годовщина принятия в 1791 г. первой польской конституции, которая отмечается 3 мая. В эти дни, которые по закону считаются выходными, организуются торжественные мероприятия, концерты и народные гуляния.

     В Польше отмечаются также праздники, имеющие несколько иной характер. Среди них - Международный Женский день (8 марта), сегодня значительно менее популярный, чем в те годы, когда Польша была социалистической Польской Народной Республикой; День Матери (26 мая), День Бабушки (21 января), День Ребенка (совпадающий с Международным днем защиты детей - 1 июня), когда устраиваются различные увеселительные мероприятия для самых маленьких.

     В ряду любимых и культивируемых в Польше обычаев стоит назвать Анджейки - день святого Анджея, в который празднуют именины все носящие имя Анджей. Это последнее развлечение накануне рождественского поста, связанное не только с обильным застольем, но также с гаданиями по поводу наступающего года. Самым распространенным является гадание на воске: горящую свечу держат над миской с холодной водой, воск капает в воду, а по очертаниям застывших капель предсказывают будущее.

     Праздником, который в польской традиции занимает очень важное место, является Рождество. Особая атмосфера царит в канун Рожества - Сочельник (в Польше он называется Вигилия). С этим днем связано больше всего обрядов, обычаев и верований. Сочельник - самый семейный польский праздник. Большую роль в создании праздничной атмосферы играет оформление дома или квартиры. Главным украшением становится нарядная елка, без которой трудно представить праздник Рождества. Но это одна из самых молодых праздничных традиций. Первые елки появились в Польше в XIX в., главным образом, в немецких домах и домах горожан евангелического вероисповедания - выходцев из Германии. Постепенно обычай наряжать к Рождеству елку распространился по всей Польше. Ранее польские дома в праздничные дни украшались только ветками хвойных деревьев.

     Элементом праздничной декорации были также вязанки злаков, снопы сена или соломы. По старинному поверью, они несли хороший урожай, достаток в доме, но также напоминали о яслях – месте рождения Иисуса Христа. Сегодня об этом обычае напоминает небольшой пучок сена под скатертью, которой накрывают праздничный стол. В некоторых домах принялся также обычай класть под скатерть деньги, а после ужина в Сочельник - класть в кошелек рыбьи чешуйки или кости. Всё это должно обеспечить семье богатство и благополучие в наступающем году. На стол обязательно ставят дополнительный прибор для случайного гостя или одинокого путника, если таковой заглянет на огонек. Пустая тарелка - это также память о близких, которых уже нет с нами.

     Давным-давно в Польше Сочельник Рождества Христова считался днем, ход которого предрешает, как пройдет весь будущий год. А значит, следовало прожить его в полном мире и согласии с домочадцами и знакомыми, никого не огорчать и проявлять друг к другу знаки внимания и уважения. До сегодняшнего дня продержалась традиция приготовлений к праздничному столу. Всю домашнюю работу надо было закончить до наступления сумерек, перед ужином, который был и есть самым важным моментом Сочельника. Сигналом к началу торжественного ужина считается появление на небе первой звезды. Застолье предваряется чтением фрагмента Нового Завета о рождении Иисуса, затем все делятся друг с другом облаткой - освященным хлебцем в знак единения, любви, дружбы и мира. Делясь облаткой, люди желают друг другу здоровья, счастья и благополучия. Похожий обряд, символизирующий мир и согласие существует среди исповедующих православие, когда перед ужином в Сочельник присутствующие разламывают и делятся друг с другом просвиркой - пресным церковным хлебом.

     Польский ужин, называемый также вечерей, состоит исключительно из постных блюд. Традиция диктует, что кушаний на столе должно быть ровно 12, по числу месяцев в году, или по другой версии - по числу апостолов.

     Тем не менее, редко кто скрупулезно подсчитывает количество блюд, которые готовятся на праздничный ужин. Бытует также поверье, что чем их больше, тем сытнее, веселее и богаче будет жизнь в следующем году. Во всяком случае, сколько бы кушаний ни было, каждое из них нужно хотя бы попробовать. Этот старинный, веками сохраняющийся во многих домах обряд, начинается пением колядок. Вечер в Сочельник обычно завершается походом в костел и участием в торжественном богослужении, начинающемся в полночь.

     Современный ужин в канун Рождества обилен и разнообразен. Как правило, подается грибной бульон или горячий свекольный отвар с "ушками" - маленькими пельменями с грибной начинкой, густой грибной суп, постное блюдо из тушеной капусты (например, капусту с грибами или вареники с капустно-грибной начинкой), макаронные изделия со сладким маком, торты, пирожные и другие сладости, орехи, а также компот из сухофруктов. Главными являются рыбные блюда, которыми славится польская кухня. В ней существует множество способов приготовления изысканных и очень вкусных кушаний: супы, селедочные салаты, рыба под разными соусами, рыба в сметане, заливное, рыба печеная, жареная и отварная со специями. На праздничном столе не должен ощущаться недостаток в пирогах и десертах. Трудно представить польский ужин в Сочельник без макового рулета, медовых пряников, и десерта, приготовленного из мака с медом, орехами и изюмом, к которому подается хрустящее домашнее печенье, когда-то носившее название "ламаньце". К старинным польским блюдам, которые подают в Польше во время праздничного ужина, принадлежит кутья из перетертого мака, пшеницы и меда. Присутствие этого магического кушанья на столе в канун Рождества символизирует давний обряд единения с душами умерших, который в день зимнего солнцестояния отправляли наши предки.

     Сразу после рождественских праздников устраиваются так называемые "ясельки" – любительские театрализованные представления, основанные на евангельских сюжетах. В деревнях еще можно встретить ряженых, которые ходят от дома к дому со звездой на шесте, исполняют колядки, балагурят, стараются развеселить хозяев, за что, по традиции, получают "плату за визит". Раньше пришедших колядовать угощали лакомствами с праздничного стола, сейчас им всё чаще дают небольшие деньги. Ряженые часто разыгрывают сценки, таки или иначе связанные с библейскими мотивами. Можно сказать, что постоянными персонажами в этих сценках являются: царь Ирод, Ангел, Черт, Смерть, иногда Цыган, Медведь или Козел.

     31 декабря под Новый Год – по католическому календарю день святого Сильвестра, которым открывается сезон балов и маскарадов, время шумных многолюдных увеселительных мероприятий с танцами, розыгрышами и обильным угощеньем. Среди традиционных польских развлечений, популярных и в нынешнее время - так называемый "кулиг", то есть катанье на санях или, как его еще называли, "хоровод саней", который когда-то был одной из любимых забав шляхты. Сани кружили от двора до двора, а в каждом из них гостей ждало щедрое угощенье, после чего начинались танцы, что называется "до упада". Сейчас кулиги проходят более скромно. Катанье заканчивается застольем у костра, во время которого едят жареные на огне колбаски, мясо или традиционный польский бигос.

     Последний четверг карнавала, так называемый "жирный четверг" – это день, в котором главенствуют сладости: пончики из дрожжевого теста с джемом и печенье "хворост". Карнавал заканчивается бурным весельем со вторника на "пепельную" среду, так называемым "селедочником". На ужин подается, главным образом по-разному приготовленная сельдь как напоминание о грядущем посте.

     Еще одним старинным обрядом, с которым не хотят расставаться современные поляки, является устраиваемое в четвертое воскресенье Великого Поста утопление Мажанны - соломенной куклы, символизирующей зиму. Проводы зимы и веселье по поводу наступающей весны, означающей пробуждение к жизни, должны умилостивить природу и принести хороший урожай, а значит, достаток. Обычно "холодную Мажанну" одевают в белое полотняное платье, украшают белыми бусами и лентами, а в Силезии - в настоящий свадебный наряд с венком в качестве головного убора. В деревнях Мажанну носят по всем домам, а потом снимают с нее одежды и разбрасывают по полю. Затем соломенную куклу топят в реке, пруде или озере, а при отсутствии подобного водоема – просто в большой луже. В некоторых местах куклу поджигают и горящую бросают в воду. Мажанну провожают из села одной дорогой, а другой встречают так называемый "маик" – украшенные цветными лентами, бусами и цветами зеленые ветки, символизирующие весну. С приходом каждого нового столетия обряд проводов зимы начал постепенно приобретать характер игры, лишенной магической символики. Сегодня утопление Мажанны, стало развлечением, прежде всего, для детей и подростков, устраивающих проводы зимы 21 марта, в первый день астрономической весны. В Польше этот день называют "днем прогульщика" (поскольку школьники, правда, с разрешения учителей и родителей, "прогуливают" занятия).

     Самый красочный религиозный праздник, предваряющий Воскресение Христово (Пасху) – это Пальмовое воскресенье, которое торжественно отмечается в костелах всей страны в память триумфального въезда Иисуса в Иерусалим. Главным атрибутом этого праздника являются "пальмы", которые, однако, имеют мало общего с пальмовыми ветвями, которыми толпы горожан приветствовали Христа в Святом городе. В Польше роль пальм играют букеты из самшита и сушеных цветов, а также веток вербы. В некоторых регионах делают "пальмы" высотой в несколько метров. Их украшают лентами, крашеными травами, сушеными или искусственными цветами, сделанными из цветной промокательной бумаги. В старину верили, что освященные во время молебна пальмы приобретают особые свойства, например, изгоняют болезни. После богослужения верующие легонько ударяли ими друг друга, желая при этом крепкого здоровья, долголетия, богатства и щедрого урожая.

     В Страстную субботу верующие приходят в храмы, где священники благословляют пищу, предназначенную для праздничного стола, то есть, так называемые "свяченки", ведь Великий Пост подходит к концу. В Польше традиции освящения продуктов очень давние, уходящие корнями в XIV столетие. Но если раньше святили только испеченного из хлебного теста барашка, то сегодня в пасхальной корзиночке должно быть, по меньшей мере, семь разных продуктов, каждый из которых имеет свое символическое значение. Хлеб, гарантирующий зажиточность и удачу, для христиан, прежде всего, символизирует тело Христово. Яйцо является символом возрождающейся жизни, победы жизни над смертью. Соль считается минералом, дающим жизнь, а, по древним поверья, также отгоняющим злых духов. Копченое мясо обеспечивает здоровье, плодовитость и материальное благополучие. Сыр символизирует дружбу между человеком и силами природы, хрен - физическую силу и крепость. Кондитерские изделия (прежде всего, пасхальные "бабы", куличи и мазурки) кладутся в корзинку последними и считаются символом разного рода способностей и мастерства. Традиция велит, чтобы вся выпечка была домашней работы.

     Украшение яиц - это многовековая традиция, связанная с Пасхой. Самая старая польская "писанка", найденная при раскопках в Оструве, датируется Х веком. Интересно, что техника изготовления "писанки" почти не отличается от той, которой пользуются в наши дни.

     В польской культуре крашеные пасхальные яйца стали элементом народного искусства, характеризующего отдельные районы страны. Традиционные "писанки" делают при помощи инструмента в форме воронки, которым наносят орнамент из топленого воска, который после того как высохнет, не впитывает краску. В некоторых районах страны яйца оклеиваются белой сердцевиной камыша и цветной пряжей, или же миниатюрными узорами из бумаги. В Поморье повсеместно известны "крашенки", то есть яйца, крашеные в один цвет, полученный благодаря натуральным краскам из листьев, отвара древесной коры, луковой шелухи, шишек, цветов мальвы, ромашки, тростника, ореховой скорлупы, крапивы, а также хвойных иголок и многих других растений. В Силезии крашеные яйца украшают искусными узорами, выцарапанными острым предметом на крашеной скорлупе.

     В прошлом украшением пасхальных яиц занимались только женщины. Расписанные узорами или крашеные яйца получали сначала члены семьи и дети, а позже, в пасхальную неделю - друзья и знакомые. Если юноша или девушка дарили друг другу "крашенку", это означало доказательство симпатии.

     По традиции, освященные продукты едят во время торжественного завтрака после воскресной пасхальной заутрени. Все садятся за стол, который, как правило, ломится от колбас, паштетов, рулетов, ветчины и других мясных изделий. На столе непременно должны быть разнообразные блюда из птицы, а также яйца, пасхальные "бабы", куличи мазурки и творожники. Из горячих блюд к праздничному завтраку подают жур с белой колбасой или на бульоне из копченостей, суп из хрена с яйцом и белой колбасой или обычный борщ с яйцом. Накрытый белоснежной скатертью стол украшают разноцветными "писанками", весенними цветами, ольховыми сережками, барвинком, композициями из зеленых трав. Непременным украшением пасхального стола является барашек из сахара, теста или глазури.

     Перед началом завтрака, участники застолья делятся друг с другом яйцом.
После пасхального воскресенья наступает, как водится, понедельник, а с ним и "смигус-дынгус" - обряд, во время которого парни поливают девушек водой. Трудно сказать, когда именно родился этот сохранившийся до сегодняшнего дня обычай, и каков был его первоначальный смысл. Возможно, речь шла об акте очищения и увеличении плодовитости. Во многих районах на второй день после Воскресения Христова водой поливали не только женщин и девушек, но и землю, чтобы не скупилась на урожай, а также коров, чтобы давали больше молока.

     С пасхальными праздниками были связаны также различные местные традиции. В Кракове очень популярным был (и остается) так называемый "эмаус" - народное гуляние, которое устраивалось в память пути апостолов в городок Эмаус. Уличные торговцы раскладывали на прилавках дешевые блестящие украшения, свистки, игрушки и сладости. Краковские подмастерья, а также молодые парни, приезжавшие в город на "эмаус" из окрестных сел, заигрывали с девушками, шлепая их ветками вербы, а также демонстрировали свою молодецкую удаль в палочных боях. Толпы, собиравшиеся у костелов, наблюдали шествия религиозных братств, идущих по тротуарам с бубнами, со знаменем братства и святыми образами. Сегодня на прилавках, кроме традиционных игрушек и изделий народного промысла появляются, к сожалению, штампованные пластиковые безделушки, но всё равно, "эмаус" по-прежнему приносит большую радость и малышам и взрослым.

     Польша – страна с богатым опытом культурного и исторического развития. Об этом говорят старинные улицы Кракова, которые справедливо называют «польским Римом»история польского государства тесно связано с Украиной. Она оживает на страницах романов известных польских писателей Генрика Сенкевича и Болеслава Пруса.

     Польское культурное наследие стало неотъемлемой частью европейской цивилизации. Польские народные танцы полонез, краковяк, мазурка приобрели мировое значение. Свободолюбивые мечты и стремление польского народа, его понятия про добро и зло нашли свое отражение в творчестве выдающегося поэта Адама Мицкевича. Зачаровывают своей мелодичностью музыкальные произведения Фредерика Шопена, Станислава Монюшка, Михала Огинского (приложение 4).

     Современная Польша – страна передовой науки. Еще в эпоху средневековья, рискуя жизнью, отстаивал свои смелые взгляды на строение Вселенной выдающийся польский астроном Николай Коперник. А ныне его традиции продолжают выпускники Краковского и Варшавского университетов. Так же заслуживают внимания такие польские ученые, как Константин Циолковский, Флориан Витольд Знанецкий, Мария Кюри-Склодовская.

     Ныне Польша – пример проведения экономических реформ, направленных на преодоление негативных последствий командно-административной системы. Благодаря «шоковой терапии» польская экономика быстро встала на ноги, и сегодня страна является полноправным членом многих ведущих мировых и европейских организаций.

     Польша – индустриально-аграрная держава, которая быстрыми темпами проводит экономические реформы, направленные на переход к рыночной экономике. С 1990 г. страна вступила в период радикального реформирования экономики. Свобода предпринимательства и равные права всех форм собственности закреплены законом. Сегодня значительную часть (более 70%) составляет частный сектор экономики. Многие государственные предприятия приватизированы, созданы условия для успешного функционирования малого и среднего бизнеса. Во время проведения реформ были ликвидированы нерыночные формы товарооборота, эффективно работает антимонопольное законодательство. Долгий период сохраняются позитивные тенденции экономического роста. Среди стран Центральной Европы по объему иностранных инвестиций Польша занимает первое место. Экономические реформы в стране дали позитивные результаты. По уровню экономического развития среди стран с переходной экономикой Польша отличается сравнительно высокими доходами на одного человека.

     Ведущими отраслями промышленности Польши являются машиностроение, металлургия, химическая и легкая. Черная металлургия работает на собственном коксовом угле и преимущественно импортных рудах. Наибольшие металлургические комбинаты сосредоточены в Верхней Силезии. Цветная металлургия из собственного сырья выплавляет медь, свинец и цинк, из привозного – алюминий.

     Машиностроение является ведущей отраслью производства Польши. Тяжелое машиностроение производит оборудование для электростанций, химической, строительной промышленности. В больших городах развиваются станкостроение, автомобилестроение, электроника. Вблизи от моря сложились значительные центры судостроения. Здесь производят траулеры, морские рыбные заводи на воде, яхты, байдарки.

     Химическая промышленность Польши специализируется на производстве минеральных удобрений, соды, полимеров, лекарств, парфюмерии, фотохимии.

     Сельское хозяйство, в котором большей мерой развито животноводство, удовлетворяет спрос страны. Главные торговые партнеры – страны ЕС и Центральной Европы. Исторически сложились крепкие экономические связи Польши с Украиной.

     Мелитопольщина также связана с Польшей. Тут живут народы разных национальностей, в том числе и поляки. Появление поляков на территории Мелитополя датируется 60 – 70-ми годами ХIХ века. Во время переселения они не получили денежной помощи, а от налогов были освобождены только на 4 года. Земли получили по 8 десятин на каждого человека мужского пола. Сейчас же польское население Мелитополя составляет около 6% всего населения (приложение 5). В нашем городе создано национально-культурное польское общество. Оно организовывает и проводит мероприятия, посвященные польской культуре и традициям, концерты, на которых презентуются польские современные и народные песни. В Мелитополе есть польский танцевальный коллектив, который выступает с концертами по всей Запорожской области. В МГПУ (Мелитопольский государственный педагогический университет) сейчас решается вопрос о факультативном изучении польского языка.

     Во внешнеполитической деятельности Украины касательно держав Центральной Европы перестройке связей с Республикой Польша принадлежит чуть ли не самое главное место. Такое отношение к западному соседу предопределено не только многовековой традицией украинско-польских взаимоотношений, территориальной близостью, общими демографическими корнями и тесными культурными связками, а, в первую очередь, общностью политико-стратегических интересов, активным сотрудничеством во всех областях общественной жизни между двумя государствами.
      Украинско-польские отношения в посткоммунистический период характеризовались разной степенью активности. Да, на начальном этапе (в 1989 г. - середина в 1992 г.) отношения между двумя государствами существенно активизировались. Первыми шагами польских политиков в направлении налаживания более тесных взаимоотношений с украинскими политическими кругами стало участие группы их парламентариев в роботе первого съезда НРУ осенью в 1989 г., где они решительно поддержали вольнолюбивые стремления национал-демократических сил Украины, и встречу парламентариев обеих стран, в Яблони под Варшавой. Это сближение было закреплено подписанием Декларации о принципах и основных направлениях развития украинско-польских отношений 13 октября в 1990 г. Польша официально признала независимость Украины 2 декабря в

1991 г., а 4 января в 1992 г. были установлены дипломатические отношения между двумя государствами. Польша первой из стран признала независимость Украины. Важное значение для развития двусторонних отношений имело подписание 25 июня в 1996 г. Общей Декларации Президента Украины и Президента Республики Польша, где четко сформулированная идея о стратегическом партнерстве между Украиной и Польшей. С этого момента двусторонние отношения начали приобретать динамику.
     До 2001 г. польское руководство больше ориентировалось на запад, украинские же дипломаты, развивая связи с Западом, поддерживали отношения с Россией. Это предопределяло расхождение во внешнеполитических ориентирах государств. Усиление сотрудничества между Польшей и Россией ликвидировало последние противоречия во внешнеполитических ориентирах Украины и Польши. Теперь Украина, как и Польша, развивая отношения с США и европейскими государствами, активно сотрудничает с Российской Федерацией. Однако целесообразно отметить, что уровень сотрудничества каждого из государств в реализации восточного и западного внешнеполитических направлений разный. В то же время, когда Польша достигла значительных успехов в развитии связей с Западом, Украина вывела на сравнительно высокий уровень свои отношения с Россией. Поэтому развитие украинско-польских отношений может быть благоприятным для Польши в реализации отношений Варшава - Москва, а Украина может рассчитывать на углубление польской помощи в ее стремлении к интеграции с ЕС. Реализация этого направления, может значительно повысить международный авторитет стран.
     Следует помнить, что с 1 мая 2004 года Польша входит в состав Европейского Союза, а с 1 июля 2011 года эта страна заняла пост председателя ЕС.

     Во время председательства Польша намерена уделить самое пристальное внимание общеевропейским ценностям - фундаменту Евросоюза - и всячески укреплять солидарность внутри содружества. Варшава собирается бороться с национальным эгоизмом, ставя во главу угла общее благо. Помимо энергетической политики и политики в области безопасности - традиционных "польских тем" - в программе следующих шести месяцев немало внимания будет посвящено соседям Евросоюза.

     Поляки собираются форсировать взаимодействие с Украиной. Среди первоочередных задач - реализация идеи о создании Европейского фонда демократии. Фонд будет поддерживать неправительственные организации и иные институты гражданского общества в 16 странах, граничащих с Евросоюзом.

     Украина может воспользоваться вхождением Республики Польши в ЕС, что, ввиду украинско-польского сотрудничества, в будущем сможет облегчить доступ украинской продукции на европейский рынок и будет способствовать поступлению качественной европейской продукции на украинский рынок.

     Политические деятели Украины могут использовать поддержку Польши во вступлении в Мировую организацию торговли, налаживании отношений Украина – МВФ и развитию торговли с третьими странами.
     Сотрудничество Украины и Польши приобретает весомость и в связи со строительством нефтепровода "Одеса - Броды - Гданск", существование которого не только лишит Украину энергетической зависимости от России и выведет ее в круг экспортеров нефти, но и приведет к кардинальным изменениям на рынке нефти. В то же время новым аспектом в энергетическом сотрудничестве является проект прокладки параллельно с нефтепроводом Броды-Плоцк газопровода для транспортировки газа из Норвегии в Украину. Это предложение активно поддержала Польша.
     Украинско-польские отношения активно развиваются и в других сферах. Они достигли значительных успехов в экономическом сотрудничестве. Товарооборот между Украиной и Польшей с 1992 г. начал резко расти и увеличился в 6 раз. Однако до сих пор в товарообороте между Украиной и Польшей польский экспорт значительно превышает импорт. Это одна из причин, что вынуждает Польшу ценить связи с Украиной, поскольку нарушение отношений между двумя государствами обусловит потерю для Польши большого рынка сбыта для своей продукции.

     Реально действует почти 600 украинско-польских предприятий, общий объем капитала которых составляет свыше 37 миллионов долларов США. Польша имеет возможность инвестировать ряд украинских проектов.

     Экономическое сотрудничество между Украиной и Польшей продолжает в дальнейшем активно развиваться. Это прежде всего касается таких отраслей, как сельское хозяйство и сферы переработки его продукции, машиностроения, самолетостроения, энергетики, теплоснабжения, военно-промышленного комплекса, фармации и медицинского оборудования. Именно в результате развития взаимовыгодного сотрудничества в отмеченных отраслях и многих других перспективных направлениях можно в несколько раз увеличить частицу выработанной продукции в украинско-польском товарообороте, предотвратить его снижение.

     Увеличению товарооборота значительно способствовала работа постоянных украинско-польских экономических форумов и семинаров, организатором которых по большей части была Польша. Она передает опыт в реформировании экономики Украине, активно способствует перестройке экономических отношений, деятельности украинско-польской Межправительственной комиссии, по вопросам торгово-экономического и научно-технического сотрудничества.

     Положительно повлияли на экономическое сотрудничество соглашения о сотрудничестве между министерствами, правительственными организациями, и подписании Меморандума о мероприятиях, направленных на либерализацию торговли между Украиной и Польшей.

 

     Еще одной важной деталью в украинско-польских культурных отношениях являются международные связи между их городами. Такие города называются городами-побратимами (приложение 6). Так, например, польский город Бельско-Бяла имеет украинским городом-побратимом Бердянск. Между такими городами установились тесные культурные и экономические связи.